Зорянська сільська рада

Рівненська область, Рівненський район

Історія села Радухівка

Дата: 15.07.2023 10:24
Кількість переглядів: 204

З Новожукова (Іскри) на північний захід асфальтова дорога веде в село Радухівку, що смугою простягається вздовж центрального шосе в напрямку сусідніх Сухівців. Зразу тут понад 140 дворів, біля 400 мешканців. Село має 2 крамнички, медпункт, бібліотеку.

Уперше Радухівку згадує акт 1446 року , де сказано, що Свидригайло надає Михайлу Чарторийському ряд маєтностей, серед яких і «дворище верх Радоховки». У 1570 році з Клеваня «в Радоховку» прибули радники в пошуках місця для водяного млина, для якого через рік споруджено греблю.

Акт 1603 року називає «имение и фільварок Радоховку», в околиці котрих замкові дозорці після сутички затримали йзабрали з собою двох «вольноподданих крестьян», підбурюючих людей  до боротьби з поміщиками. А через рік засвідчено пожар фільваркових «стогов» «на Радоховке».

Під час Визвольної війни 1651 року « в лесу близ Радоховку», діяв збройний загін повсталих селян «олыкской сотни». Тоді були розорені околишні поміщицькі маєтки, а в «Радоховском помести» згорів дворовий будинок.

На картах з 1772 року назва Радоховка іменується ще Радуховка. Так і на поземельних планах, ескізах, планшетах вирубки лісів. За даними 1889 року «дер. Радуховка» мала еперхіальну приналежність до Сухівців. Під кінець ХІХ століття у ній нараховували 27 дворів, 225 жителів.

Назва Радухівка розвинулась з давнішої Радохівка (Радоховка) як результат так званого «уникання» - зміни ненаголошено «о» в «у».Зважаючи на кінцеве «івка» («овка»), віднявши його, матимемо первісне Радох, що сприймається як ім’я особи, в якому нарощений суфікс «ох» для вираження фамільярності, зневажливості й укорочене наймення Рад з формувань типу Радослав, Радогост, Радонил, де компонент рад мав значення «жвавий, готови».

За книгою Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» Радохівка – «село, Рівненський пов., Дідковецька волость, 31 км від Рівного.

Наприкінці ХІХ ст.. було там 47 домів і 373 жителів. Село згадується 1577 року, коли воно належало до Єрофея Гойського, який платив від 8 димів, 10 город. За переписом 1911 року велика земельна власність, 500 десятин, у селі Радохівка належала поміщику Миколі Іваницькому».

У 1973 році в Радухівці було 175 дворів, 613 мешканців. Сільраді  підпорядковані населені пункти  Іскра, Новостав Дальній, Сухівці.

Отже, Радухівка – виразник ідеї « мала осада, заснована (фундована) Радухом, який ,гадають, міг бути пересопницьким воєначальником. Проте з деяких народних оповідей випливає, що першими поселенцями Радухівки були вихідці з містечка Рацехова Волинської області. Вони, мовляв, так увіковічили свою бувшу рідну оселю, назва якої зазнала тут і певних змін.

Радухівка в Україні одна. Але споріднень є чимало. Це, скажімо, Радохинці, Радихівщина, Радівка, Радів, Радулин. Подібне засвідчене в інших слов’ян.

Радухівку омиває вже зникаюча Сакова Річка, яка бере початок у Сухівцях і під Старожуковом формує гирло. На ній був водяний млин з великим ставом.

Село береже ще давні назви кутків, як Жуківщина «в напрямку села Новожукова». Загай  (Загайє) «невеликий квартал за урочищем Гай; Бушівщина (Бушувщина) «колишній однойменний хутір під Сухівцями, у якому проживала сім’я Бушів»; Видумка   «ніби цю нову дільницю заклали при незвичних обставинах»; Задвір (Задвур) «старовинна вулиця за колишнім панським двором неподалік моста».

Серед інших околишній наймень Радухівка є і такі: Золота криниця «природне джерельце з цілющою водою»; Хмільник (Хмелник) «горб із зарослями дикого хмелю»; Раківки (Ракувка) «горбисте поле, всіяне черепашками»; Загороль « сінокіс, розміщений за городами»; Замісток (Замусток) «нива за річками містком»; Верхній і Нижній кут «два культивовані лани клиноподібної форми»; Церковне поле  «колишня церковна маєність в околиці приміщення сільради».       

Легенда про золоту криницю

Недалеко біля замку жила прекрасна, вродлива, багата дівчина. Дуже любила простих людей і прагнула допомогти їм у всьому. А батьки її були жадібними, жорстокими, дбали тільки про гроші. І вирішили вони віддати свою доньку за старого багатого пана. Дівчина, звісно, не давала згоди, але її не питали. Ось уже і весілля має бути. Всі готуються, а дівчина бігала до річки і довго плакала, розповідаючи матері-річці про своє горе і просила, щоб вона прийняла її до себе. А річка-мати дала дівчині таку пораду: «Піди, - каже,- забери те золото, що батьки нажили неправдою і повернися до мене негайно».

Так і зробила дівчина і побігла до річки. А батьки, побачивши це, кинулись услід за нею. Але, добігши до річки, дівчина перетворилась у джерельце і все золото стало цілющою водою, що допомагала простому народу лікувати недуги. І криниця на тому місці стала називатися Золотою.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Результати опитування

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь