Історія села Грабів
Історія села ГрабівГрабів – село, що розташоване за 15 кілометрів на захід від Рівного при залізниці, за якою проходить річка Устя. Перші вісті про Грабів дає опис Луцького замку 1545 року. За польської влади, саме у Грабові була сильна організація КПзУ, яка вела боротьбу з польським гнітом, що проявлявся у забороні української мови та православної віри.
Розповідають, що тут, де Грабів, давно залягав грабовий ліс, до якого крадькома підпливали околишні майстри дерев’яного посуду, щоб запастися сировиною. Панські дозорці не раз їх ловили, карали, але крадіжки не стихали. Тому поговорювали: «А грабів як грабували, так і грабують!». За цією поговіркою ліс стали називати Грабунок, а село – Грабове.
На території села залишилися сліди стоянок пізнього неоліту, що підтверджується знахідками кремінних сокир, молотків. З пізніх часів залишилося городище (до 48 м. довжини) та численні кургани (понад 400), які свідчать про оборонні заходи проти татарської навали, найвищий з яких знайшов місце під самим селом.
Перша згадка про поселення з’явилася завдяки городищу і Валу на якому стоїть Свято-Георгіївська церква. Вчені визнали його пам’яткою археології ХІ-ХІІІ століть, тож можна також припустити, що історія села Грабів походить від назви дерева граба. Вважають, що у сиву давнину тут шуміли грабові ліси, що пізніше дали назву урочищу Грабок, а те в свою чергу дало назву поселенню. В селі побутують легенди які передаються із уст в уста. Серед них: легенда про пролісок та легенда про Грабівський вал.
Основною культовою спорудою села є Свято-Георгіївський храм який є пам’яткою археології, що датується 1755 роком. Кожного року, 6 травня релігійна громада села Грабів відзначає храмовий празник – день Святого Великомученика Юрія Переможця.
В центрі села, з-під високого пагорба б’є джерело, вода якого вгамовувала спрагу, наповнювала тутешні струмки, а згодом, коли їх перегородили греблями, й навколишні ставки. Багато століть слугувало джерело людям. Місцеві жителі називали його «Джерело під грабом». Та наприкінці ХХ століття, від надмірного попадання води із найближчого ставка джерело стало замулюватись. Навколо проживаючі люди «по-господарськи» скористалися цим, і почали закидати джерело сміттям. Та на щастя, в селі знайшлися люди, яким не байдуже, що після нас залишиться нашим нащадкам. Ініціатором відродження джерела став активіст села, тоді ще заступник генерального директора ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря», а нині пенсіонер, Михайло Іванович Степанюк. До справи долучились місцеві підприємці, окремі жителі села, які працювали на будівельних роботах: розчищали місце, винесли десятки тон мулу та сміття, з бутового каменю спорудили підпірну стіну, підняли врізку у сам водоносний горизонт, щоб у подальшому джерело не замулювалось. Поклали бетонну плиту, влаштували і облицювали приямок для джерельної води, зробили зручний спуск із бетонних сходів, висадили десятки дерев.
Районна санстанція зробила хімічний аналіз води і дала позитивний висновок: вона дійсно чиста, без шкідливих домішок, а тому корисна людині. У липні 2010 року місцеві меценати закінчили реконструкцію джерела яке було освячене на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело».
З тих пір джерело стало визначним місцем села. З навколишніх сіл, і навіть з міста Рівного, багато людей приїздить до нього по воду.
